Подає в ранковій тиші школа
      Дзвоника останні позивні...
      І на серці терпко, як ніколи:
      Ти ще учень й одночасно - ні.
      Не було щасливішого в світі...
      І старий учитель - стріхи брів -
      В юнім колі, в білому зацвітті
      Молодо і сам собі зацвів.
      І ця Танька, Танечка, Тетяна,
      В котру був закоханий весь клас,
      Підійшла до тебе і неждано
      Запросила на прощальний вальс.
      Прощавай, шкільна скрипуча парто,-
      Шхуна у країну добрих знань!
      Шкодувати рано ще й не варто,
      Бо у серці тисяча бажань.
      Як не думав - не знайшлося слова.
      Може, й ні до чого тут слова?
     Рук торкалася коса шовкова -
     І хмеліла в танці голова...
     Ой, куди світанок дня покличе,
     Поведе куди він завтра нас?
     І щемить чекання на обличчі,
     І звучить шкільний прощальний вальс...